МЕНЮ

МЕНЮ


МЕНЮ

МЕНЮ


МЕНЮ

МЕНЮ
 Гурмани (гумореска) Сергій Мохнюк :: Гарний настрій

Гурмани (гумореска) Сергій Мохнюк

Гурмани (гумореска) Сергій Мохнюк
ГУРМАНИ
 
Здавна, кажуть, що в Парижі
Є справжні гурмани.
Що в них кухня класом вища,
Та й всього навалом.
 
З Проскурова до Парижа
Таки далеченько,
Завітаєм  у Меджибіж,
Під боком, близенько.
 
Древнє, затишне містечко,
Між Бужком та Бугом,
Стародавню ще фортецю
Бачить вся округа.
 
Тут в межиріччі, на Поділлі,
В садку, у тихе надвечір’я.
За грубо тесаним столом,
Куми. Ледь повертають язиком.
 
Скажіть бо, куме, мені, лиш,
Нащо нам здався той Париж,
Якщо є в хаті хліб і сало,
То ми й без Франції гурмани.
 
Он відро раків, ящик пива,
Є діжка капусти,
Нащо нам, скажіть, на диво,
Ще й якісь лангусти.
 
Нащо нам їх фрикасе
Та жаб’ячі лапки,
В нас є копчене сальце
Й запечена бабка. 
 
Є ще карасі в сметані,
Борщ із пампушками,
Пишні деруни з грибами,
А в них... круасани.
 
Хоча й визнав цілий світ,
Різні їх напої   –
«Хеннесі», «Камус», «Бісквіт».
В нас не згірші свої.
 
Ми знайшли альтернативу  
Їх  «Наполеону»,
Вживаємо, ще й активно,
Самогон із хроном.
 
«Хріновуха»,  «Медовуха»,
«Українська з перцем»,
Будь-кому язик розв’яжуть
І зігріють серце.
 
Рекламують, аж обидно,
Їх високу моду,
Щоби зразу було видно
Всю жіночу вроду.  
 
Ні не бачив і не знаю,
Але щиро скажу –
Наші жінки кращі їхніх
І без макіяжу.
 
Єлисейські там поля,
Ейфелева вежка…
В нас фортеця є своя
Й серед поля –  стежка.
 
Гордість  наша – це дороги,
В них таких немає,
В нас француз не тільки ноги,
А й шию зламає.
 
Чого товкти воду в ступі,
Мити чужі кості,
Може краще б запросити 
Тих панів у гості?
 
Аж до ранку хиталися
З боку в бік терези.
Перший півень проспівав,
Кумів протверезив.
 
Думка в них тепер одна,
Хоч далась нелегко:
Париж  – конкретно  глушина,
Ще й дуже далеко.
 
Ну, а в гості, нехай їдуть,
Навіть і кагалом,
Всіх  зустрінем  хлібом-сіллю,
А гурманів – салом.
Листопад  2016р.
 
ЗАМЕТІЛЬ
 
На дворі заметіль, завірюха,
Мороз лютий, аж гілля тріщить,
А в душі поруч радість і смуток,
Швидка  думка у даль десь 
летить.
 
Невже там, у снігах тих глибоких,
Заблукало знов щастя моє,
Ніжне, трепетне і світлооке,
Заблукало, ніяк не дійде.
 
Не згасає, не меркне надія,
Що тебе дочекаюсь, діждусь,
Цього серцем й душею волію,
Я  до тебе таки  доторкнусь.
 
Кожен  день я тебе виглядаю
З невідомих, незнаних доріг,
Ти до мене прийдеш. Вірю. Знаю.
Переступиш високий поріг.
 
Світлий посміх в очах, перші 
щирі слова,
І холодні, як лід, твої руки,
Та, лиш тільки, в цілунку,  
зустрілись уста,
Вже й немов  не бувало розлуки.
 
Перші ніжні слова, перестукіт 
сердець,
В одну мить неможливо 
збагнути,
Що це айсберг  кохання, 
вершина, вінець,
Що ніколи цього не забути.
 
Сивина, наче сніг, вкрила скроні 
мої,
Єство вперто здаватись не хоче,
Все чекаю тебе, з тих далеких 
доріг,
Щоб  заглянути в радісні очі.
 
За вікном заметіль, завірюха 
гуде,
Наша зустріч не лиш тільки мрія,
Бо настане вона, неодмінно 
прийде,
Повертайся скоріш. Я зігрію...
Січень 2017р.
 
Сергій МОХНЮК,
м.Хмельницький