МЕНЮ

МЕНЮ  гуморески  инфо


МЕНЮ

МЕНЮ  гуморески  инфо 


МЕНЮ

МЕНЮ  гуморески  инфо 
Copyleft. Символом копілефт.

Copyleft

Символом копілефт є розвернута латинська літера «с» (сі). На відміну від символу «захищено авторським правом», зображення цього символу не міститься ані у національному законодавстві, ані у міжнародно-правових документах.

Термін copyleft (від сполучення англійських слів «copy» та «left», недослівно це можна перекласти як «усі права дозволено») вживається для позначення особливого підходу до розуміння прав інтелектуальної власності. За допомогою механізму ліцензування, який використовуються, зокрема, для програмного забезпечення, документів та художніх робіт, автор твору або власник виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності надає кожному бажаючому право використовувати, модифікувати і розповсюджувати останню.

Концепція копілефт була створена на противагу концепції копірайт, тобто традиційному розумінню прав інтелектуальної власності. У той час як існуючі у національних законодавствах положення про захист авторських прав розглядається прихильниками копілефт як спосіб обмеження прав на копіювання або розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності, ліцензування за допомогою механізму копілефт дозволяє забезпечити якомога ширший доступ до цих об'єктів.

Передмова
Однією з найважливіших причин, з якої розробники та автори можуть захотіти надати копілефт на свою роботу, є те, що таким чином вони створюють найсприятливіші та найпринадніші умови для величезної кількості людей щодо внесення свого вкладу у вдосконалення та/чи розширення цієї роботи.

Надання копілефт на результати своєї роботи для багатьох має серйозний ідеологічний підтекст. Але подібні ідеологічні дебати обійшли стороною засновника одного з найуспішніших серед наявних сьогодні копілефт-продуктів — Лінус Торвальдс вважає, що застосування практичної сторони GNU GPL ліцензії для програмного забезпечення Linux було вирішальним для його подальшого розвитку (дивіться далі розділ Комерційна розробка копілефт-продуктів).

В інтерв'ю, опублікованому 18 серпня 2004 року в англомовному журналі Business Week, Лінус Торвальдс відзначив, що на його думку, відкритий код програмного забезпечення є стабільнішим і надійнішим у порівнянні з традиційним програмним забезпеченням, яке захищене копірайт. В цьому контексті він наводить порівняння науки з магією: в науці вся система побудована таким чином, що нові відкриття базуються на відкриттях попередніх, тоді як в магії хтось завжди тримає при собі якийсь секрет і ніколи не дозволяє іншим збагнути його сутність і побудувати на його основі щось нове. Як свідчить історія, магія вимерла, і те ж саме, на думку Лінуса Торварлдса, чекає на традиційне програмне забезпечення.

Методи застосування копілефт
Загальноприйнятною практикою для досягнення такого безперешкодного використання, копіювання і розповсюдження матеріалів є їх ліцензування, за умовами якого кожен може
користуватися ліцензованим матеріалом без будь-яких обмежень
розповсюджувати як-завгодно багато його копій
модифікувати матеріал в будь-який спосіб

Але ці три умови все ж не забезпечують того, що похідні матеріали, створені в результаті користування таким чином ліцензованих матеріалів, будуть розповсюджуватись на таких же «необмежених умовах». Тому умови копілефт накладають на власника похідних матеріалів зобов'язання розповсюджувати їх лише з таким самим типом ліцензії, як і оригінал.

Інші умови копілефт ліцензії, які остаточно унеможливлюють перешкоджання вільному використанню, копіюванню і розповсюдженню матеріалів включають:
заборону відкликати копілефт ліцензію;
вимогу зберігати матеріал і його похідні версії у форматі, який сприяє модифікаціям, наприклад, для програмного забезпечення таким форматом є вихідний код, компілювання якого гарантується без будь-яких перешкод.
розробку до певної міри обов'язкової системи документування матеріалу і його модифікацій у вигляді керівництв користувача, описів, тощо.

Як правило, в таких копілефт ліцензіях, для того, щоб вони мали якийсь ефект, необхідно творчо підходити до формулювання ліцензійних вимог та використання законодавства, яке регулює право інтелектуальної власності. Наприклад, говорячи про авторське право, всі особи, які в будь-який спосіб зробили свій внесок в копілефт роботу, стають спів-власниками авторського права на роботу, але в той же час, погодившись на умови ліцензії, свідомо відмовляються від певних прав, які, зазвичай, походять з авторського права, наприклад, право бути єдиним розповсюджувачем копій цієї роботи.

Залежачи від законодавства, яке регулює право інтелектуальної власності, і яке може відрізнятися в різних країнах, фактична ліцензія, яка є нічим іншим, аніж способом досягнення копілефт мети, може також відрізнятися в різних країнах. Наприклад, в деяких країнах може допускатись продаж програмного забезпечення без гарантійних зобов'язань в стандартному GNU GPL стилі (див. розділи 11 та 12 GNU ліцензії версії 2), тоді як в більшості Європейських країн дистрибутор програмного забезпечення не може відмовитись від дотримання гарантій стосовно проданого продукту, тому границі таких гарантій описані в більшості європейських копілефт ліцензіях (див. CeCILL ліцензію, яка дозволяє пере-ліцензування на умовах GNU GPL — розділ 5.3.4 — в поєднанні з обмеженою гарантією — розділ 9).

Історія виникнення та визначення терміну копілефт
Концепція копілефт виникла в результаті роботи Річарда Столмена над інтерпретатором Lisp. На запит компанії Symbolics, виробника комп'ютерів, щодо використання інтерпретатора, написаного Столменом, той погодився надати їм свою роботу на умовах суспільного надбання. Symbolics розширила і вдосконалила цей інтерпретатор, але коли Столмен захотів отримати доступ до змін, зроблених до написаного ним коду, йому було відмовлено. Тож Столмену не залишалося нічого, окрім як вжити необхідних кроків для запобігання подібної поведінки в майбутньому.

Оскільки Столмен вважав неможливим, в короткотерміновій перспективі, ліквідування законодавства щодо авторського права та виправлення несправедливості, яку йому довелось відчути на собі, він вирішив діяти в рамках існуючого законодавства і в 1984 році створив свою власну ліцензію — GNU General Public License (GPL), першу копілефт ліцензію. Вперше, за умовами цієї ліцензії, власник авторських прав міг передавати в безстрокове користування максимальні права на програму її користувачам, не залежно від того які зміни і ким були внесені до її оригінальної версії. Це означало передачу прав на програму лише тим, хто вже її отримав, а не громадськості загалом, але це було найбільше, що він міг зробити при існуючому законодавстві. Нова ліцензія на той час ще не отримала ярлик «копілефт».

Термін «копілефт», згідно деяких джерел, вперше з'явився наприкінці 1970х в Tiny BASIC, вільно розповсюджуваній версії BASIC. Текст програми містив фрази «Всі обов'язки застережено» та «копілефт» (гра слів «Всі права застережено» та «Копірайт», які, зазвичай, використовуються при застереженні авторських прав). Сам Річард Столмен стверджує, що виникненню слова копілефт слід завдячувати Дону Хопкінсу, який в 1984 чи 1985 році надіслав йому листа, надписавши на конверті «Копілефт—всі права перекручено» (англ. «Copyleft—all rights reversed.»)[1], після чого Столмен використав даний термін для позначення концепції розповсюдження програмного забезпечення, над якою він працював.

Навколо визначення терміну «копілефт» існує ціла полеміка. Оригінально, термін виник як забавне перекручення слова «копірайт», тобто іменник, який означав умови ліцензії GNU General Public License, заснованої Річардом Столменом як частина проекту Free Software Foundation. Тобто фраза «ваша програма захищена копілефт» означає те саме, що й «програма захищена GPL» (GPL є де-факто стандартом для всіх видів копілефт ліцензій). Термін може використовуватись і як дієслово, наприклад, у фразах типу «він копілефт(ив) останню версію своєї програми», але тоді він не має такого точного значення і може мати на увазі будь-яку з декількох подібних ліцензій, або навіть уявну ліцензію для подальшого обговорення. (Див. наступний розділ, який детальніше торкається деяких проблем, пов'язаних з визначенням терміну «копілефт».)

Через складнощі, викликані використанням бібліотечних програм, Free Software Foundation створила GNU Library General Public License (LGPL), в якій змінено вимоги щодо подальшого розповсюдження і дозволяється використовувати програмні бібліотеки, не будучи при цьому «зараженим» їхньою ліцензією. Пізніше LGPL було перейменовано в GNU Lesser General Public License для того, щоб підкреслити слабкість її копілефт-умов і заохотити авторів бібліотек користуватись звичайною GPL ліцензією [2].

Суспільне надбання
Обмеження в використанні і розповсюдженні не накладаються на роботи, розміщені у суспільному надбанні, де їх розробник відмовився від авторського права та права власності. Такі роботи можуть бути модифіковані і автор зміненої роботи може ліцензувати на будь-якій умовах будь-яку нову частину похідної роботи, окрім частини, запозиченої з громадського домену. Одержана в результаті робота може бути недоступна авторам оригінальної версії і навіть конкурувати з оригіналом. Тобто матеріали з громадського домену за визначенням не є предметом повного копілефту.

Копілефт і не-копілефт на відкритий код програмного забезпечення
Копілефт є характерною ознакою декількох типів ліцензій на відкритий код програмного забезпечення (зрештою копілефт став ключовою проблемою в ідеологічній суперечці між рухом за відкритий код програмного забезпечення та рухом за відкрите програмне забезпечення). Копілефт — це коротка назва для пакету законодавчих актів, який гарантує відкритість оригінальних та всіх модифікованих версій матеріалів (що не є обов'язковим у загальній концепції «відкритого коду»). Якщо ліцензіат копілефт-праці розповсюджує її модифіковану версію не на тих самих (або, в деяких випадках, схожих) копілефт-умовах, він зіткнеться з правовими наслідками своїх дій. Для більшості копілефт-робіт це передбачає припинення ліцензії, що призводить до втрати (колишнім) ліцензіатом права на копіювання, розповсюдження, модифікацію та публічне представлення похідної роботи, тощо.

Багато ліцензій на відкритий код програмного забезпечення, таких, наприклад, як використовуються в операційних системах BSD, X Window System та Apache веб сервері не є копілефт-ліцензіями, оскільки не вимагають у ліцензіата розповсюджувати модифіковані роботи на умовах тих самих ліцензій. Наразі точаться дискусії щодо того, який же тип ліцензій забезпечує найбільший ступінь свободи. Такі дискусії базуються на таких складних питаннях, як визначення поняття «свобода» і чиї свободи є важливішими. Дехто стверджує, що копілефт ліцензії максимізують свободу для всіх потенційних користувачів в майбутньому (свобода від комерційного програмного забезпечення), тоді як не-копілефт ліцензії максимізують свободи першого користувача (свобода для створення комерційного програмного забезпечення). Це питання можна також розглядати як розділення понять свободи для окремих авторів програмного забезпечення від свободи для самого програмного забезпечення. (Дивіться далі розділ «Ідеологічні дебати»).

Суворий і слабкий копілефт
Копілефт на роботу вважається «суворим» в тому розумінні, що існують ефективні засоби «примусового» застосування копілефт до різних видів похідних робіт. «Слабкий копілефт» використовується в тих ліцензіях, за умовами яких не всі види похідних робіт успадковують такі ліцензії (часто має значення в який саме спосіб була створена похідна робота). Іноді поняття «слабкий копілефт» є нічим іншим, аніж евфемізмом, який означає відсутність реальних засобів застосування «примусового» копілефт на роботу.

Прикладами ліцензіїй на відкрите програмне забезпечення з суворим копілефт є GNU General Public License та Q Public License. Подібними ліцензіями зі слабким копілефт є GNU Lesser General Public License та Mozilla Public License. Як приклади не-копілефт ліцензій можна назвати ліцензії на X11 та BSD.

Повний і частковий копілефт
«Повний» і «частковий» копілефт стосуються іншої сторони ліцензії. Повний копілефт — це коли всі частини роботи (окрім самої ліцензії) можуть бути модифіковані будь-ким. Частковий копілефт означає, що на частину матеріалу не розповсюджується дозвіл на необмежені модифікації, або, іншими словами, він не є повністю предметом копілефт, наприклад, копілефт на мистецькі твори іноді є небажаним чи просто неможливим.

Спадковість та вимога спадковості
Вимога спадковості в копілефт ліцензії (в англійській мові використовується термін share-alike) означає, що будь-які свободи, котрі діють на оригінальну роботу, повинні залишитись такими ж і на будь-які її похідні. Тобто будь-яка «повна» копілефт ліцензія автоматично містить вимогу спадковості (але не навпаки!). Багато «часткових» копілефт ліцензій містять дану вимогу. Замість використання копірайт-гасла «всі права застережено» або копілефт- «всі права перекручено», в ліцензіях з вимогою спадковості, натомість, переважно використовується «окремі права застережено».

Ідеологічні дебати
Для багатьох копілефт — це спосіб використовувати існуюче законодавство із захисту інтелектуальної власності як засіб для повалення обмежень, які це ж законодавство накладає на розповсюдження і розвиток знань, котрими володіє людство. При такому підході метою копілефт є назавжди мінімізувати обмеження, нав'язані «режимами інтелектуальної власності».

Більшість з тих, хто використовує копілефт в цьому сенсі, вбачають у Річарді Столмені не тільки батька канонічної копілефт ліцензії (GNU General Public License), але й ідеолога, який навчає як покінчити з культурними обмеженнями, починаючи з вивертання концепції копірайт. В той же час, ідеологія, на якій базується рух за відкритий код програмного забезпечення, наприклад, окреслена Еріком Реймондом, є сучаснішою в плані повалення культури взагалі (або, щонайменше, використовує менш фундаментальний підхід в досягненні цього), і її виникнення призвело до неминучого зіткнення з концепцією Столменівської Free Software Foundation наприкінці 20го сторіччя. Хоча те, що звичайно називають суспільством відкритого коду програмного забезпечення, як приклад можна навести Slashdot, можна розглядати як більш-менш мирне співіснування прихильників суворого копілефт та тих, хто є носієм схожих чи навіть частково протилежних ідеологій.

Незважаючи на те, що копілефт не є законодавчо визнаним терміном, він розглядається копілефт-ідеологами як правовий механізм. Окільки його розроблено в результаті політичних і ідеологічних дебатів навколо проблем інтелектуальної власності, то відсіля виникли і певні ідеологічні розгалуження в самому стані копілеф. Дехто вбачає в копілефт перший крок у знищенні будь-яких проявів законодавства про авторське право. Але така мета не зовсім узгоджується зі Столменом і Free Software Foundation, які вбачають у подібному розвитку подій швидше повернення до суспільного надбання, без захисту на зразок копілефт, коли розробники програмного забезпечення не матимуть жодних обмежень при розповсюджені і продажу бінарних файлів без відкриття при цьому їх вихідного коду. Інші звертають увагу на те, що якщо копірайт, як такий, буде скасовано, то зникне і потреба в захисті чи примусовому ліцензуванні.

Чи можна «заразитися» копілефт?
Копілефт ліцензії іноді називають вірусними копірайт ліцензіями, особливо ті, хто вважають, що вони можуть втратити в результаті, оскільки будь-які похідні роботи за умовами копілефт також повинні бути копілефт. Зокрема, копілефт роботи не можна легально використати в роботах, які будуть розповсюждуватись без вихідного коду (як більшість комерційних продуктів) без особливого дозволу на це авторів оригіналу. Тож, як наслідок, їх використання, переважно, обмежується внутрішнім використанням.

Під означенням вірусний мається на увазі процес на зразок поширенню біологічного вірусу на весь орган, який складається з подібних клітин, чи вид подібних особин. В контексті легально зобов'язуючих контрактів і ліцензій, вірусний стосується будь-чого, що розповсюджується за рахунок приєднання себе до чогось іншого, незалежно від того чи таке «зараженння» додає цінності кінцевому результату.

Прибічники копілефт наполягають, що проведення подібної аналогії між копілефт ліцензіями і комп'ютерними вірусами є недоречним, оскільки комп'ютерні віруси, зазвичай, заражають комп'ютер без відома користувача і намагаються завдати шкоди, тоді як автори похідних робіт усвідомлюють вимоги копілефт щодо оригіналу, а користувачі похідних робіт, завдяки таким вимогам, виграють. Тому багато хто уникає використовувати означення вірусний чи заразний щодо копілефт через негативний підтекст, які ці означення несуть.

Прихильники копілефт також зневажливо ставляться до використання означення вірусний, оскільки останнє не вживається в юриспруденції. Ібен Моблен, професор права з Колумбійського університету та радник Free Software Foundation, наприклад, звертає увагу на те, що GPL — це ліцензія, а не контракт. До того ж GPL зауважує, що лише якщо похідні роботи публікуються, то вони повинні публікуватись на умовах такої ж ліцензії; для їх внутрішнього використання не існує ніяких обмежень.

Коли про GPL ліцензію говорять як про «вірусну ліцензію», можливо мається на увазі ймовірність того, що публікація будь-чого нового на умовах GPL призводить до створення позитивного мережевого ефекту зворотнього зв'язку, при якому протягом певного часу неперервно розростається обсяг копілефт-матеріалу. При розробці програмного забезпечення повторне використання коду є однією з найважливіших цілей, досягнення якої дозволяє зберегти зусилля і швидко зконструювати працюючий продукт завдяки використанню вже існуючих настроюваних компонентів. Ті, хто працюють над не-копілефт програмами часто змушені наново «винаходити колесо», оскільки набір відкритого не-копілефт програмного забезпечення є досить обмеженим.

Багато хто вважає, що копілефт ліцензії є привабливими і популярними для спільних проектів саме тому, що вони «вірусні» і поширюються на всі похідні роботи, «заражаючи» останні вимогою ре-інтегрувати певні зміни в подальші версії. Ця вимога є дуже важливою, оскільки забезпечує уніфіковані ліцензійні умови, безперешкодний доступ до матеріалів та робить копілефт проекти стійкими до розгалужень, оскільки всі автори оригінальних версій можуть використовувати будь-які похідні версії, модифіковані чи створені іншими. Корисні зміни, зазвичай, поєднуються, і різні версії підтримуються лише до тих пір, доки на них існує попит. Забравши «заразність» з копілефт-ліцензій, неминуче утворюються передумови для здобуття комерційного контролю над похідними версіями робіт, наприклад, розширеними чи перекладеними. І це, до певної міри, вважається недоліком не-копілефт проектів, наприклад, проектом «відкритого коду програмного забезперечення». Існує точка зору, що у випадку з Linux вдалось уникнути утворення різноманітних кінцевих продуктів, як наприклад з Unix, саме через те, що на нього діє ліцензія копілефт-типу.

Застосування копілефт поза межами контексту ліцензій для програмного забезпечення. Мистецтво
Копілефт використовується і в мистецтві, особливо у тих випадках, коли традиційне поняття інтелектуальної власності стає на перешкоді повноційній творчій співпраці та/чи поширенню та розповсюдженню її результатів. Як приклади копілефт-ліцензій можна навести Free Art license та Creative Commons.

Копілефт-ліцензії на художні твори є відмінними від копілефт-ліцензій на програмне забезпечення тим, що в них чітко розмежовуються оригінальна робота та її копії і тим, що вони базуються на поняттях, які не завжди можуть бути об'єктивно застосовані на практиці (щось на зразок декларації намірів). Наприклад, особливою вимогою копілефт-ліцензії на мистецький витвір є висловлення/демонстрація поваги до оригінального автора, тоді як для пограмістів дотримання копілефт як такого є максимальною повагою чи визнанням, яке автор може отримати. Іншими словами, копілефт в мистецтві повинен базуватися на ширшому наборі понять, які мають відношення до авторських прав, є складнішими й більш відмінними між країнами, аніж лише копірайт законодавство, наприклад, інтелектуальні права, моральні права, Бернська конвенція із захисту літературних та художніх творів, тощо.

Слід зауважити, що у мистецтві копілефт-вимога щодо висловлення пошани автору є двоякою і не завжи узгоджується з бажанням автора. Як приклад можна навести плакат расистсього змісту, в якому використано зображення, що розповсюджується на умовах копілефт. За умовами даної ліцензії автор/розповсюджувач плакату висловлює свою пошану автору зображення, що опосередковано робить автора зображення прибічником поглядів, висловлених в плакаті, хоча саме по собі зображення не має жодного відношення до расизму і його автор не розділяє цих поглядів.

Патенти
Ідея копілефт, яка б базувалася на патентному праві на зразок того, як копілефт базується на авторському праві, також все частіше пропонується і для патентів. Обговорюється варіант на кшталт фонду відкритих патентів, який би дозволяв безгонорарне користування патентами на певних умовах (наприклад відмова в праві на новий патент, якщо він, в свою чергу, не вноситься до такого фонду). Але така ідея поки що не знайшла практичного втілення, можливо частково тому, що патенти досить дорогі в отриманні, тоді як авторське право отримується безкоштовно.

Оскільки для більшості копілефт-продуктів дотримання вимог копілефт гарантується лише авторським правом, механізм патентування може нести загрозу копілефт-свободам, які діють на такі продукти, оскільки патентне право верховенствує над авторським правом. Організації, чи просто групи однодумців, які займаються розробкою копілефт-продуктів, найчастіше не мають ресурсів для складних патентних процедур.

Комерційне застосування копілефт-продуктів
Незалежно від того, навколо якого продукту побудовано бізнес: чи це художні роботи, чи індустріальні продукти, такі, наприклад, як програмне забезпечення, правила комерційної експлуатації суворого копілефту суттєво відрізняються від комерційної експлуатації традиційного інтелектуального права. Бізнес, утворений, наприклад, навколо програмного забезбечення з відкритим кодом, або ж допускає деякі відхилення від вимог суворого копілефту, або ж базується виключно на моделі послуг та/або консультацій навколо такого копілефт-продукту. Загалом, фінансовий оборот бізнесу, утвореного навколо копілефт-продуктів набагато менше порівняно з бізнесом, який експлуатує інтелектуальне право.

Розробка індустріальних копілефт-продуктів
Конкурентноспроможність бізнесу, який базується на індустріальних копілефт-продуктах, на перший погляд може видатись досить слабкою, оскільки такий бізнес не в змозі створювати великі фінансові ресурси для, наприклад, розробок і досліджень, та не має ексклюзивного права на прибутки, отримані в результаті таких розробок і досліджень. Але, незважаючи на це, як показує час, копілефт є чи не єдним механізмом, спроможним конкурувати з великими гравцями в тому ж сегменті бізнесу, котрі значною мірою залежать на фінансовій експлуатації права інтелектуальної власності.

Існує точка зору, якої, поряд з іншими, дотримується також і Лінус Торвальдс, що конкурентноспроможність копілефт пояснюється тим, що розробники такого програмного забезпечення є більш зацікавленими і втягнутими в процес розробки (завдяки досить простій системі гарантування визнання їх вкладу та вільного доступу до продукту). За словами Лінуса Торвалдса довіра відіграє центральну роль в успішності ідеї копілефт (розповсюджуючи ядро Linux на умовах копілефт, він довів, що задекларовані ним наміри щодо недопущення зловживання (чи приховування) наданих йому знань заслуговують на довіру).

Комерціалізація індустріальних копілефт-продуктів
Комерційне розповсюдження Linux-систем (наприклад, Red Hat та Mandrake) зазнало як підйомів, так і спадів у пошуку успішної схеми (або бізнес моделі) функціонування подібного типу бізнесу. Але час та досвід довели можливість заснування бізнесу навколо копілефт-продуктів, наприклад, надання комерційних послуг на них. Одним з прикладів такого бізнесу є Mandrake, котрій не тільки вдалося досягти успіху на фондовій біржі після скорочення значної частини ринку інформаційних технологій на початку 21 сторіччя, але й переконати урядові структури перейти на її версію Linux.

За окремими виключеннями, такими як, наприклад, Debian, більшість дистрибуторів Linux не обмежують свій бізнес лише копілефт-продуктами. Невеликі компанії шукають різноманітні шляхи надання комерційних послуг на копілефт-продукти, що, як бізнес концепція, не є складнішим за, наприклад, заробляння грошей на рецепті кави з суспільного надбання(що успішно застосовується багатьма власниками кав’ярень).

Але все ж таки, поки що існує досить мало прикладів малих та середнього розміру компаній, які ризикнули перевести на копілефт-відносини основну частину свого бізнесу.

Комерціалізація художніх копілефт-творів
В області мистецтва концепцію «комерційних послуг на копілефт-твори», напевне, ще важче застовувати на практиці, аніж при розробці програмного забезпечення. Як одну з небагатьох таких «послуг» можна назвати публічні вистави. Але окрім того, що не кожен митець народився актором, творчі особистості, зазвичай, розраховують, щонайменше, на визнання своєї роботи (яке є досить розмитим в контексті копілефт-ліцензії). Вимоги, які накладає суворий копілефт, для творчих особистостей є досить безжалісними в цьому плані. Сприйняття копілефт у застосуванні до художніх робіт зовсім відрізняється від сприйняття копілефт, наприклад, на Вікіпедії, де на кожній сторінці редагування розміщено попередження: «Якщо ви не бажаєте, щоб написане вами безжалісно редагувалось і розповсюджувалося за бажанням будь-кого, — не пишіть тут.»

Часто копілефт виконує публічну (або рекламну) функцію, коли авторські копілефт-твори рекламують інші твори того ж автора, але вже захищені традиційнішим копірайтом. Дехто використовує копілефт-ліцензії на зразок Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike, які не дозволяють комерційного використання. В такий спосіб автори можуть продавати свої роботи, не конкуруючи при цьому з копіями своїх же робіт, які продаються іншими.